Все комментарии СОБИРАЕМ ВСЕ - ВЫДЕЛЯЕМ ГЛАВНОЕ Все комментарии

Помилка Акуніна

20 августа 2014 г.
Помилка Акуніна
Це чудово, що серед російської інтелігенції є багато порядних людей! Які не вірять Путіну, хочуть миру і підтримують українців. Великий їм за це респект!

днак рецепти досягнення такого миру...

Григорій Чхартішвілі, він же Борис Акунін (автор безсмертного Фандоріна) в своєму ФБ пише: «Ми всі вже який місяць знаходимося в стресовому стані, думаємо і говоримо про одне і те ж, жахаємося, не віримо своїм очам, лякаємося майбутнього. Спостерігати за тим, що відбувається мовчки, не намагатися запропонувати якийсь вихід - саме це здається мені зараз протиприродним».

Переймаючись цими почуттями,  Акунін  спробував «зібрати воєдино всі пропозиції, що здалися йому не позбавленими здорового глузду» і дати узагальнений рецепт миру між Росією та Україною.

Можна сказати, що  це думки не одного Акуніна, а  всієї тієї частини російської інтелігенції, яка протистоїть Путіну. І якщо це так, то це сумно. Ви зараз зрозумієте, чому...

Отже, пункт перший рецептів від Акуніна: «Оголосити територію Донецької і Луганської областей демілітаризованою зоною. Щоб сепаратисти роззброїлися і пішли з органів влади, а Україна вивела свої війська».

Начебто все правильно. Але насторожує: а чому «областей»? Три чверті території цих областей уже перейшли до мирного життя, багато хто не сприйняв сепаратистів із самого початку, інші – власними силами  їх повиганяли.вигнали.  Вивести українські війська - це що, залишити їх без захисту? А бандити? А кордон, хто його охоронятиме?

З таким же успіхом можна пропонувати вивести українські війська з території України в цілому.

Йдемо далі.



«Ввести режим тимчасового міжнародного управління, хоч би під егідою ООН - на кілька місяців, протягом яких порядок підтримували б миротворці, серед них не повинно бути ні російських, ні українських солдатів».

Теж цікаво. Акунін, не змигнувши оком, пропонує ввести в мою країну окупаційні війська. Він не уточнює, чиїми вони будуть. Вочевидь, не сили НАТО. Або не лише вони. Миротворці з Казахстану, Білорусі, Вірменії? Це, звичайно, краще, ніж російські головорізи, але по суті - одне і те ж. І при цьому вдруге пропонується наших солдатів на нашу ж землю не пускати. Якось воно нечесно виглядає, а Григорію Шалвовичу?

Наступне:

«За цей строк підготувати і провести нормальний референдум. Нормальний - це означає прозорий, із відкритими дебатами, під кваліфікованим міжнародним спостереженням. Потрібно запитати у людей - і дати їм можливість без страху відповісти: в Україні вони хочуть жити, в Росії або у власній державі. І пояснити, які плюси і мінуси в кожного з цих варіантів».

Ось на цьому зупинимося детальніше.

Можна було б  заперечити улюбленому письменникові черговою порадою: провести спершу референдум у Чечні, де неспокійно вже більше двадцяти років. Але поставлю інше запитання: а для чого власне необхідний референдум? «Щоб дати їм можливість без страху відповісти: в Україні вони хочуть жити, в Росії або у власній державі?» Так для цього не треба референдуму: хто хоче жити в Росії, хай їде до Росії. А хто в Україні - хай залишається.

Не підходить? Тоді треба прямо сказати:  йдеться про інше, про те, щоб «легітимно»  перемістити кордони нашої держави. Або, якщо точніше, перемістити кордони чужої держави на нашу територію. Питання: чи може частина країни вирішувати за всю країну, де пролягатимуть її кордони?

І якщо вже комусь хочеться ставити питання саме так, то треба б запитати дозволу всієї країни. На загальноукраїнському референдумі. І це не підходить? А чому в двох областях - підходить?  Адміністративні кордони між областями - річ умовна. На тій же підставі референдуму можна вимагати  в кожному селищі, на кожній вулиці, в кожному будинку, кожній сім'ї. І якщо на території, повністю сепаратистській, навіть одна сім'я висловиться за те, щоб жити в Україні, як же не захистити це її право?

Те ж саме і в Криму. Акунін пропонує: «Проблема кримського референдуму в тому, що ніхто, окрім Росії, його результатів не визнав. Саме це, з точки зору міжнародного права, утискає кримчан у правах і створюватиме для півострова величезні проблеми в майбутньому.

Кримчани хочуть жити в Росії? Хай продемонструють це переконливим для світової спільноти і тієї ж України чином: під міжнародним спостереженням і без «ввічливих людей» з автоматами. Зрозуміло, на період підготовки референдуму має бути гарантована повна свобода агітації всіх трьох варіантів».

За формою, начебто дуже навіть антипутінськи сказано, а по суті? За чиїми законами пропонується проводити такий референдум? За російськими? Так там про це навіть думати не смій. В Україні референдум «про відділення» теж неможливий.

Але справа навіть не в цьому. А в тому, що Крим юридично існує лише у межах України. «Втікши», він у правовому відношенні став нічим. Тобто абсолютно! Територією без ознак суб’єктності, скелею в морі. І тому, якщо є бажання повернути Криму обличчя, треба відновити юрисдикцію України на його території, а далі вже вирішувати.

Тепер про горезвісні «три варіанти», про які пише Акунін. Думаю, він чудово розуміє, що реально їх усього два, жодної третьої «власної держави» і  бути не може. «Незалежний Крим» проіснував кілька діб. І вся епопея з ним нагадувала  земельне рейдерство, коли одні бандити правдами і неправдами відбирають земельну ділянку і продають іншим - сильнішим. А до тих які питання: акт купівлі-продажу складений правильно? Правильно!

Якщо виключити варіант, що кримчан просто обдурили, то залишається інший, менш приємний для жителів півострова: реально  вони не хотіли свободи, вони хотіли іншого господаря, який пообіцяв густішу юшку.

А у кого всі сподівання  зациклюються на мрії про «доброго господаря»?  Хіба не у раба? Але тоді  хіба можуть раби самі шукати собі рабовласника?

З терористами в Донбасі все ще простіше, лідери всіх цих лнр і днр, багато разів повторювали, що жодних «новороссій» їм не треба: їх завдання силоміць приєднати землі України до Росії.



Народ Донбасу? А він що довгі роки боровся за власну державність (як Чечня)? Всі ці двадцять років після розпаду Союзу виходив із протестами, вимагаючи своєї державності? Ні. Бувало, ходили шахтарі до Києва на зорі 90-х, але в основному за підвищенням зарплати.

«Не виключено, пише Акунін, що Україна втратить, тепер уже і в юридичному сенсі, частину своєї території. Але чи потрібно жити в одній країні з людьми, які цього категорично не хочуть?»

Легко так говорити про чужу країну. І чи почулося мені, чи дійсно звучить у цих акунінських словах нотка тріумфу?  На рівні підсвідомості, але все те ж: добре б  «кримнаш», але - легітимно. І не мучить совість від того, що йдеться про вкрадену диктатором частину  «братської» України.

Все це давно зрозуміло нам. Тому звертаюся до  росіян. В особі Акуніна.

Шановний Григорію Шалвовичу, ви самі колись писали про головну помилку вашого героя Ераста Фандоріна. А вона - в спробі служити одночасно і справі справедливості, і державі російській. Що, швидше за все, неможливо в принципі.

А звідси половинчатість усіх миротворчих рецептів від шанованих мною російських інтелігентів.

Інколи здається, що в кожному із них, у квітниках їх яскравого інтелекту  ховається кротом ледь помітний путін. Такий собі «паразит свідомості» з Коліна Уїлсона. То там, то тут видно його хиже рильце. І зупиняє розумних людей на півслові, і змушує їх повертати назад...

Я не знаю, чи можна залишитися росіянином, викуривши з себе путіна...

Але, прошу вас, спробуйте! Може, ви тоді зрозумієте, що українці воюють не через те, що кровожерливі і немилосердні. Вони роблять те, що радив 2 тисячі років тому мислитель і стратег Сунь Цзі: «У відчайдушному становищі  - боріться!»

 Ось ми і б'ємося, тому що ситуація наша відчайдушна. Або ми виженемо чужинців  з нашої землі, або помремо. Як народ, як культура, як унікальне явище в цьому світі, який нестримно усереднюється. І чим відчайдушнішим є наше становище, тим відчайдушніше ми битимемося.

Тому не пишіть рецептів нашого «напучування», а просто допомагайте. Якщо є бажання.

Євген Якунов. Київ.